Акценти. Що ми маємо зі збірною? – UA-Футбол

Добігає кінця цей рік, рівних якому не було в нашій історії. Вже хоча б тому, що в силу надолуження календаря, у році, що минає, довелося одночасно провести і фінальний турнір Євро, і весь груповий відбір до Кубка світу. Як наслідок, збірна країни провела рекордну кількість офіційних матчів – чортову дюжину.

При цьому вона показала гідний результат на Євро та фактично виконала своє завдання у відборі. Що не заважає багатьом з нас кривитися та морщитись.

Нам, чий чемпіонат виглядав би смішним, якби не виглядав таким сумним. Чиї клуби у Європі з тріском програли все, що можна було програти. І чиїх найкращих гравців у серйозних чемпіонатах використовують головним чином при латанії дірок. Але від національної збірної ми вимагаємо повного і негайного реваншу за все.

Далі слідує моя особиста думка про минулий сезон – тому що для збірної це був саме сезон, так уже вийшло. Думка, з якою можна не погоджуватися, але яку безглуздо оголошувати неправильною лише на тій підставі, що правильне ви зарезервували за собою.

Акцент перший. Євро: гра та результати. Україна показала свій найкращий результат в історії участі в континентальних чемпіонатах – потрапила до восьми найкращих команд Європи. Єдине досягнення такого рівня за тридцятиліття незалежного футболу мало місце лише 15 років тому – вихід до чвертьфіналу Кубка світу. Раз на 15 років. Масштаб і значення очевидні.

Цікаво, що ми сміливо можемо назвати ці два випадки збігом. Судіть самі. Обидва рази збірною керував володар “Золотого м’яча”. Ще до початку відбору він декларував вихід у фінальний турнір та добивався його, вигравши свою групу. Багато спільного було потім.

Акценти. Що ми маємо зі збірною? - изображение 1

Починалися і Мундіаль-2006 та Євро-2020 для нас матчем із фаворитом групи, в якому ми програвали (Шевченко – менш безнадійно). Потім ми обігравали найслабшого із суперників (за Шевченка він був усе ж таки не настільки слабким). Так, третя гра в цю схему не вкладається, але тут були нюанси.


Знову ж таки Австрія-2021 це вам не Туніс-2006 – команда досить яскраво проявила себе до і після України. Так, поєдинок з австрійцями просто не вийшов – ми провалили його за всіма статтями. Але, якщо пам’ятаєте, гра з Тунісом теж не була для нас предметом гордості: грів лише результат, та й, можливо, десь пощастило з суддівством.

Тому тут автор притягне за вуха все під спільний знаменник таким чином: за підсумками групових турнірів, вже не важливо – миттям чи катанням, але обидва рази ми вийшли у плей-офф. І підкреслю: обидва рази на превелику силу.

У 1/8 фіналу і там і тут ми перемагали суперника не в основний час (за Шевченка пощастило уникнути пенальті). І, нарешті, у чвертьфіналі з великим рахунком програли майбутньому фіналісту. Завіса. Хоча, цілком імовірно, тренерські паралелі продовжаться невдачами у клубній кар’єрі. Але це вже зовсім інша історія.

Мене цікавить питання: чому тоді це було історичним досягненням, а зараз ми вважаємо за краще фарбувати його в негативні тони? Бо тоді це було вперше? А нічого, що вдруге довелося чекати 15 років? Та й, на секунду, на рівні Євро це теж уперше. Висновок: “дивані” критики команди Шевченка упереджені.


Гра – це справа смаку та переваг. На мій смак, гра України у відборі до цього Євро була найкращою за всю історію команди. Але дорога ложка до обіду, а ми побачили продовження цього бенкету лише через рік. Цілий рік футбольного життя та ще в епоху коронавірусу, після якого на Євро поїхала вже зовсім інша команда.

Акценти. Що ми маємо зі збірною? - изображение 2

Фрагменти тієї святкової гри, яку ми спостерігали із Сербією та Португалією, ще можна було відслідковувати у перших двох матчах, а далі караул втомився і знітився. Чому – хай фахівці пояснюють. І мені абсолютно байдуже, як там було в інших, але ми точно втратили гру команди за цей рік символічного “простою”.

Ось і довелося сконцентруватись на результаті. За який особисто я як уболівальник лише вдячний. Незалежно від того, яка особиста частка участі в цьому успіху (а це успіх, якщо хтось ще не зрозумів) Шевченка – генеральний конструктор він тут чи лише фронтмен. Результат, досягнутий його командою, відтепер став орієнтиром.

Акцент другий. Відбір до Кубку світу: весна. Слід пам’ятати, що головною метою року була успішна участь у перенесеному Євро. І, повторюся, мети цієї було досягнуто. Що ж до відбіркового турніру до Мундіалю, то його матчі навесні мали зовсім специфічне значення та зміст.

Напевно, вперше у всій історії футболу командам довелося безпосередньо готуватись до одного фінального турніру через офіційні відбіркові ігри іншого. Сюди просто проситься визначення “за двома зайцями”. Бо стратегічна підготовка та вирішення нагальних локальних завдань – як кажуть в Одесі, дві великі різниці.


Пріоритет для команди Шевченка, яка цілеспрямовано йшла до цього Євро, був очевидним. А тим паче – для всієї України, яка була на цьому святі досі лише двічі. Причому, вперше їй просто пощастило бути стороною, що приймає, а про друге краще взагалі не згадувати.

Акценти. Що ми маємо зі збірною? - изображение 3

Тому ми повинні розуміти, що насправді ці три офіційні гри могли виконувати фактичні функції контрольних. Ними могли свідомо пожертвувати заради найважливіших і нагальних завдань. Адже це були не “терпили”, яких весело громила 15 років тому в “товарняках” команда Блохіна – це були конкуренти по групі.

Це були поєдинки, що несуть подвійне навантаження і мають подвійний сенс. І, їй-богу, мені ультрафіолетово, як і чому поставилися до них інші команди. Ми зараз говоримо про нашу, для якої вони були насамперед важливою частиною підготовки до Євро. Хто б і що не говорив при цьому на публіку.

Поставивши себе на Шевченкове місце, подумайте самі. Ваша подальша доля після Євро не визначена (ще як – показали подальші події): а) ви залишите збірну після нього – і тоді всі ваші сили та прагнення кидаються на вівтар Євро; б) ви залишитеся біля керма – і тоді вам і розхльобувати цю кашу, надолужуючи втрачене.

І, я вас благаю, залиште цю патетику про те, що в національних інтересах кожен зобов’язаний лягати кістками в кожному матчі, і бла-бла-бла. Вона, хоч і на жаль, але для легковірних примітивусів. Насправді тут працює банальний прагматизм і, якщо хочете, розумний егоїзм. Вибачте, але у такому світі ми почали жити не вчора.

Чи готовий був Шевченко вигрібати з цієї весняної ями? Якщо йому вірити, то так. І особисто мені було б цікаво на це подивитись. Але сталося те, що сталося, – вигрібати довелося іншому. Хто б не був у цьому винен, хоч деяка інформація з преси і підштовхує до того, що це було рішення федерації.

І тут на арену виходить Петраков, який, як на мене, теж напрошується на паралелі – з попередником тренера Шевченка.

Акцент третій. Все добре, що добре закінчується? Тут ми теж маємо своєрідне дежа вю. Тільки з тих пір минуло менше часу – дев’ять років. Восени 2012 року, знову ж таки, незабаром після Євро Блохін втік із збірної до “Динамо”. Йому довелося шукати термінову заміну. У процесі пошуків пішли прахом матчі з Молдовою та Чорногорією. Після цього і починаються паралелі.

І тоді і зараз ми опинилися у тяжкій ситуації після трьох стартових турів. Обидва рази, після пошуків оптимальної заміни тренера, набирав чинності “пожежний” варіант: тоді – Фоменко, зараз – Петраков. Обидва опускаючи подробиці вирішили завдання виходу з групи. Потім обидва мали плей-офф. Подивимося, чи ця історія продовжиться?

Акценти. Що ми маємо зі збірною? - изображение 4

Нагадаю: тоді команді Фоменка довелося грати із Францією. І завершивши перший поєдинок перемогою з комфортним рахунком, у другому Україна була розгромлена і не потрапила на Кубок світу. Нині у нас інша система плей-офф: грати доведеться з двома різними суперниками (за умови, що виграємо у першого) – півфінал та фінал.

На мою думку, історія цілком може повторитися. В принципі, Шотландія нам під силу, і я можу уявити, як ми вигризаємо в неї перемогу на виїзді. Хоч і не факт. А далі ми можемо стати жертвою свого хронічного невміння грати важливі матчі двічі поспіль протягом кількох днів. Нас просто на це не вистачає.

Що ж, у такому разі, за логікою речей, на цьому вся схожість благополучно закінчиться.

Нам раз у раз нагадують, що десь там – на спекотному півдні “б’є копитом” у нетерпінні той, кого спочатку хотіли бачити наступником Шевченка. Формальний привід для зміни коуча буде. І це може призвести до парадоксу – тоді Петраков проведе зі збірною менше ігор у ранзі головного тренера, ніж у статусі в.о.

Нинішній наставник збірної – фігура суперечлива і, як на мене, трохи опереткова. Він нагадує такого собі міщанина у дворянстві, буржуа, який отримав титул. Він (принаймні так воно виглядає зовні) ніби запобігає то перед футбольною владою, то перед авторитетами, іноді включаючи гравців.

Якщо Фоменку важко давалося кожне слово на публіку (він цілком очевидно мучився, буквально потіючи перед камерою), то Петраков (хвилюючись анітрохи не менше), іноді, здається, краще б мовчав, ніж говорив. Чого вартий тільки “я молився, щоб не потрапили Італія чи Португалія” після “ми пройдемо будь-якого суперника”?

Акценти. Що ми маємо зі збірною? - изображение 5

Якщо коротко, йому бракує солідності і те, що називають харизмою. У коментарях мені заперечили, вимірявши її у титулі на молодіжному рівні. По-перше, хлопці, чемпіон світу може бути лише один. Як тільки я чую “серед …” – тема закрита.

А по-друге, хай навіть ним ледь не став Доменнек і ставав Білардо, але харизми їм це не додало: усі пам’ятають Зідана та Марадону. Поряд з Еме Жаке та Менотті.

Але, при цьому, завдання-мінімум Петраков виконав – з ями нас витяг. І навіть якщо виявиться, що в цьому левова частка заслуги гравців, я вдячний йому. Вболіватиму і за нього, співпереживатиму і йому. І жалкувати через нього, коли ми вилетимо з плей-офф, і коли його місія у збірній буде закінчена.

Але, ясна річ, хотілося б, щоб він зумів довести протилежне. Попри те, що особисто мені, вибачте, сьогодні бачиться найімовірнішим розвитком подій. Тобто, хепі-енду не буде…

А шкода – ще й тому, що дуже хотілося б взяти реванш у австрійців (якщо він відбудеться у фіналі). З погляду вболівальника України, надзвичайно важливо довести, що те, що сталося у нас з ними на Євро, не є закономірністю. І так, вийти на Мундіаль гідно – не опудалом і не тушкою. А інакше – що нам робити?

Читайте такожЧому Петракову не місце у збірній, навіть якщо той виведе Україну на Чемпіонат світу

Source: news.google.com

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *