“Гамшік – дуже простий, сідав і робив 1000 автографів”: новачок збірної України вразив Реал і захоплюється Бущаном — Футбол 24 – Футбол 24

Чемпіонат Хорватії – це вітрина для всього європейського футболу. На кожному матчі присутні скаути із провідних чемпіонатів. Місцеві клуби навчилися готувати футболістів для топ-клубів світу. Воротарські традиції у Хорватії теж завжди були чудовими. Національна збірна ніколи не знала дефіциту хороших кіперів.

“Перейти у Реал не дозволила ФІФА”: український “Касільяс №2” гратиме за Хайдук, його тренер – брат легендарного кіпера

Зараз у хорватському футболі прогресує цікавий хлопець – Давид Фесюк, 16-річний воротар Хайдука. Народився в Україні, зростав у Словаччині, був на перегляді в ряді іспанських клубів, а мріє про українську збірну.

“Перед матчем важче – є мандраж”

– Давиде, чому вирішив стати воротарем?

– Десь за рік після того, як я почав займатися футболом, на тренування не прийшов воротар. Тож я сам попросився на ворота і мені сподобалося. Опісля вже не покидав цю позицію.

– Хто був для тебе прикладом серед світових знаменитостей?

– Ікер Касільяс, Кейлор Навас. Зараз більше дивлюся на Едерсона. Це ближче до того, що нас тепер вчать.

– У чому особливості сучасного воротаря?

– У різних командах по-різному. У Спліті ми більше тримаємо м’яч. Тому від мене хочуть, щоб я високо грав, як ще один захисник. Голкіпер повинен мати мати хорошу психологію. Цілий матч може бути затишшя, а наприкінці гри потрібно врятувати в якомусь моменті.

– Про що думає кіпер, коли стоїть у воротах?

– Під час матчу голова вимикається. Думаєш тільки про гру та м’яч. Перед матчем – важче, бо є мандраж.

– Простіше, коли воротар постійно в грі, чи лише іноді має дотик із м’ячем?

– Я б скоріше обрав варіант, коли весь час у грі, коли є робота – тоді постійно концентруєшся. Якщо у тебе був хороший момент і ти врятував свою команду в дебюті, це допомагає по ходу матчу. Відчуваєш у собі більше впевненості.

“Гамшік давав зрозуміти, що він – такий як усі”

– Де ти народився?

– Я народився у Луцьку, але жив у місті Дубно біля Рівного.

– Розкажи про свою родину.

– У мене є сестра, брат та батьки. Сестрі зараз 26, а брату – 7. Мама родом із Самбора, а батько – з-під Дубна.

– Яким було твоє футбольне становлення?

– Футболом хотів займатися ще в Україні, але сім’я переїжджала до Словаччини. Саме тут робив перші кроки у футболі. Я почав у академії Марека Гамшіка. Багато мені допоміг Іван Штулейтер (на фото). Він зараз директор академії. Я з ним працював п’ять років.

фесюк

– Що у побутовому плані дає академія Гамшіка?

– У мій час усе було скромно. Одна роздягальня, одне живе поле. Тренувалися тричі на тиждень. Взимку займалися у футзальному залі. Я там був із 8 до 12 років. Зараз багато всього змінилося. В академію вклали великі гроші. Є всі умови для початку та розвитку кар’єри.

– Із Гамшіком познайомився?

– Він багато разів приїжджав. Розмовляв із всіма гравцями. Востаннє бачив його, коли переходив у Слован. Він тоді побажав мені успіху у подальшій кар’єрі.

– Яке справив враження на тебе?

– Проста людина. Давав зрозуміти, що він – такий як всі. Приїжджав до дітей. Тисячі дітей хотіли його автограф. Він сідав і робив тисячу автографів. Для нього це не було проблемою.

гамшік

– Як побудований дитячий футбол у Словаччині?

– У Словані платили, потрібно 360 євро. Можна було це робити раз на півроку – 180 та 180. Всі побутові питання бере на себе клуб. Поля, тренери – все звично. Нічого особливого.

– У місцевих клубах багато іноземців?

– В академії Гамшіка я був єдиним іноземцем, але вільно розмовляв словацькою. Тому з цим не виникало проблем. У Словані було двоє угорців. У старшій команді – троє українців. Але вони вже покинули клуб. Був із Австрії один хлопець. А так, в основному, зібрані вихованці з усієї Словаччини.

– Наскільки у Словаччині популярний футбол?

– Я б не сказав, що це спорт №1 у країні. Головний – хокей. Але люди ходять і на футбол. Зараз 10-ма тисячами на футбольному матчі нікого не здивуєш.

– Розкажи про свої виступи за Слован.

– Я там перебував від U-12 по U-16, плюс – літня підготовка із U-17. Частіше грав за старші команди. Мені довіряли. Останнього року виступав навіть за U-19.

фесюк мінтал

Із Мареком Мінталом, легендарним нападником Нюрнберга і збірної Словаччини

– Чому вирішив піти зі Слована? Це ж найбагатша команда Словаччини.

– Потрібно було шукати розвитку. З’явилася можливість перейти в сильніший клуб, який робить ставку на власних гравців. Тому мені такий варіант сподобався. Тут, у Хорватії, простіший шлях до професіонального футболу. Вихованці Слована їдуть у Європу або грають за молодіжну команду. Мене це не дуже влаштовувало.

– У Словані грав Артем Сухоцький. Ти з ним знайомий?

– Бачився з Артемом. Тренувався на тій же базі, що й перша команда. Там спілкувався. На одному з матчів він мені свою футболку подарувавав. Приїжджав Олексій Хахльов на перегляд, але ми не бачилися.

“У Винниках навіть краще, ніж у Реалі”

– Знаю, що у тебе велика історія переглядів у різних командах Європи…

– Був у Реалі на пробі. У 2016 році їздив у футбольний табір Мадрида. Там мене скаути Реала помітили і висловили зацікавлення у моєму перегляді. Я відчував, що міг там грати та конкурувати. Спершу думав, що буду слабшим, бо це – топ-клуб. Але рівень виявився досяжним.

– Яке враження справила академія Реала?

– Фантастичне. Сімнадцять полів. Величезна територія. Ми працювали здебільшого на штучних полях високої якості. Все було на найвищому рівні. Зіркових тренерів, щоправда, у юнацьких командах не було.

Кімнати – у кожного своя (деякі хлопці все ж жили по двоє). Є зали для розваг: пінг-понг, PlayStation, їдальня. Усі можливості для відпочинку, підготовки та відновлення. Нічого не заважає займатися футболом.

– Чому не вдалося затриматись в Реалі?

– Я б сказав, що це спільне рішення. Вони не могли мене взяти через те, що я неповнолітній. Аби самому переїжджати, потрібно досягнути 18 років, або ж робити це з батьками та мати дозвіл від ФІФА.

фесюк

– Що було після Реала?

– Вільяреал, Леганес, Валенсія. У Вільяреалі мені не дуже сподобалося. Це не найкраща школа для воротарів. У Леганесі можливості були кращими. Із тренером подобалося працювати. Вони мене хотіли, але знову потрібно було, щоб сім’я переїхала до Іспанії. Побував у таборі Валенсії. Їм сподобався, але постало питання ФІФА – через правила оформлення молодих гравців з інших країн.

– Міг опинитися і в Україні?

– Коли у Словаччині тривав локдаун, належало тренуватися по-тихому. Займався із U-19. Це було не дуже зручно – забагато воротарів. Доводилося тренуватись навіть самому. Тож ми вирішили на місяць-півтора з’їздити в Україну. Мав можливість попрацювати з Рухом.

– Багато розмов про академію у Винниках. Які враження залишились?

– У Винниках було все на найвищому рівні. Схоже на те, що бачив у Реалі, навіть краще. Це топ-база. Є все для розвитку. Там можна жити цілий місяць і не виходити за її межі. Коли я гостював, функціонували два поля – штучне та гібридне. Зараз вже близько 8-9 полів, будується манеж.

Тренер воротарів Андрій Васильович Мойсин справив дуже хороше враження. Мені з ним подобалося працювати. Це був інший рівень, ніж у Словаччині. Тренер дав мені багато.

– Чому ти не залишився?

– Академія Гамшіка просила велику суму за виховання. Рух виявився неготовим платити стільки.

– Які враження від президента Руха Григорія Козловського?

– Він спілкувався з усіма хлопцями, які там тренуються. Справив хороше враження. Григорій Петрович може підтримати кожного гравця.

– Ти був не проти повернутися зі Словаччини в Україну?

– Так. Якби не мав пропозиції від Хайдука. Ми з батьком багато думали про таку можливість. У Винниках нам подобалося.

фесюк

“Я не хочу змінювати громадянство”

– Як виник варіант із Хорватією?

– Мій індивідуальний тренер, з яким я працював у Словаччині, – він мені як другий батько. Його син запросив скаутів Хайдука, щоб переглянули мене. Вони приїхали зі Спліта. Запросили на тижневий перегляд. Я тренувався із U-19 та молодіжною командою. Мені дуже сподобалося.

Було важко перебудуватися на такий швидкий футбол. Я спочатку не встигав за тими хлопцями, але згодом вже був на рівні із партнерами. Відчував, що за тиждень став набагато сильнішим. Зрозумів: якщо залишуся тут, то зможу прогресувати надалі. Це було одним із головних факторів. Я побачив потенціал, який можу отримати.

– Не було остраху, що Хайдук втратив свою велич в останніх сезонах?

– Я не особливо дивлюся, як грає перша команда. Мені важливо, як працює система академій та молодіжних команд. Минулого сезону U-19 перемогли у своїй віковій групі, випередивши, зокрема, Динамо Загреб та отримавши путівку у Юнацьку Лігу УЄФА. На цей турнір я також заявлений. U-17 виграли Кубок та стали другими. U-15 теж виграли лігу та кубок. Академія тут на високому рівні.

– Хто з молодих гравців невдовзі зможе про себе заявити?

– Центрфорвард Ніко Чуюч, Рокас Пукстас і воротар Тоні Сіліч.

– Як побудований перехід із молодіжних команд у першу?

– Тут хороші можливості. Хлопець 2004 року народження, мій друг Маркі Григоровіч – американець. Він приїхав, як і я. На рік старший. Вже мав можливість працювати не тільки із U-19, але і першою командою. Тут така практика, що гравців юнацьких команд постійно підпускають до першої.

– Які твої позиції в команді?

– У U-17 я основний воротар. Перші два матчі не зіграв через відсутність реєстрації. Потім грав усі поєдинки. У U-19 маю статус другого воротаря. Буду їздити на матчі Юнацької Ліги УЄФА в статусі дублера. Маю також можливість набиратися досвіду в U-18.

– Мар’ян Будімір – твій тренер. Що можеш про нього розповісти?

– Він молодий спеціаліст, але дуже високого рівня. За два-три тренування може змінити людину. Приходить до гравця і з кожним розбирає моменти. Неважливо – основний це футболіст, чи запасний. Будімір шукає індивідуальний підхід до кожного.

фесюк

– Тобі комфортно у Спліті?

– Подобається. Тут море. Маємо знайомих. Коли настають вихідні, можу в них погостювати. Мешкаю в академії, вона поруч зі стадіоном. Тут все на хорошому рівні. Ми повинні обідати та вечеряти разом – щоб ніхто не споживав нічого шкідливого. Навіть ті, хто живе вдома. У вільний час здебільшого дивимося футбол. Нещодавно переглядали Суперкубок України Шахтар – Динамо.

– Як тобі рівень юнацького футболу у Хорватії?

– Хайдук, Динамо та Осієк – три найсильніші команди. Рівень доволі високий.

– Завдяки чому Динамо збирає найбільших талантів?

– Перша команда грає у єврокубках кожен сезон. Молодь теж прагне виступати на цьому рівні та мати можливість заявити про себе. Тому обирають Загреб.

– Чи слідкуєш за українським футболом?

– За збірною стежу. Дивлюся кожен матч національної команди. У Словаччині не було можливості переглядати УПЛ. У Хорватії така можливість є. Тут навіть хлопці з Албанії дивляться матчі свого чемпіонату.

– Які твої симпатії?

– Тільки Динамо! Але подобається, як грає Зоря. Слідкую за Шахтарем у єврокубках.

– Хто з українських голкіперів найбільше імпонує?

– Завжди спостерігав за Пятовим, Луніним. Останнім часом імпонує гра Бущана. У матчах за збірну воротар Динамо довів, що він зараз топ в Україні. Сподобався також Віктор Бабічин із молодіжної команди Руха. Дуже цікавий та перспективний голкіпер. Я в нього багато почерпнув.

– Ти народився в Україні. Юність проходила в Словаччині. Які плани на отримання футбольного громадянства?

– Я не хочу змінювати громадянство. Хочу грати тільки за Україну. Були пропозиції у Словаччині, щоб отримати паспорт. Але я розумів: якщо зіграю один матч, це стане проблемою, щоб виступати за українську команду.

Сергій Тищенко, спеціально для Футбол 24

“Тато обожнює Динамо”: українець грає в клубі Роналдо, викликався у збірну та отримав подарунок від Зозулі

Source: news.google.com

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *