Найтитулованіший спортсмен Паралімпійських ігор Максим Крипак: «Я не мріяв про такий високий результат» – Громадське | hromadske.ua

26-річний плавець здобув одразу сім медалей на цьогорічних Паралімпійських іграх і став найтитулованішим спортсменом цих змагань. На попередній Олімпіаді в Ріо-де-Жанейро Максим Крипак також показав високий результат — вісім медалей. Про мотивацію плавця та його шлях до перемоги — у матеріалі hromadske.

Любов із дитинства

У харківському басейні «Акварена» починається тренування молодшої групи дітей. Щойно лунає свисток тренера, вони по двоє стрибають у воду і швидко пливуть кожен своєю доріжкою, вправно відштовхуючись ногами.

Максим спостерігає за цим зверху з трибун і згадує, як сам 20 років тому прийшов на перше тренування. Тоді йому було шість, і батьки привели його в басейн за рекомендацією лікарів. Вони радили йому проводити якомога більше часу у воді — хлопчик мав вроджену інвалідність опорно-рухового апарату. Але тоді він про це не здогадувався.

Тренування спортсменів у басейні «Акварена» у Харкові, де готується до змагань, зокрема, і Максим Крипак

Фото:

Сергій Сверделов / hromadske

«У плавання я закохався з першого разу. Дуже полюбив воду й ніколи не мав бажання піти з басейну якомога швидше», — згадує хлопець.

Максим погано пам’ятає свої перші змагання. Згадує, що це було у другому класі, його суперниками виступали хлопці, на рік старші від нього, і тоді він посів друге місце. Та з кожними наступними змаганнями результати були кращими.

Аби встигати на тренування, з п’ятого класу хлопець перейшов у школу неподалік дому. А за два роки вступив до училища, де в навчальному розкладі був закладений час для тренувань.

Поступово спорт почав заполоняти життя Максима. Він не мав вільного часу, тренувався двічі на день упродовж 2-3 годин. І що дорослішим ставав, то більше відповідальності з’являлося за показники та роботу.

Максим Крипак у басейні в Харкові, де він тренується

Фото:

Сергій Сверделов / hromadske

Хоча саме у підлітковому віці, згадує спортсмен, мав чи не найбільше сумнівів, чи справді хоче надалі займатися плаванням. Та згодом прийшло відчуття: спорт — його спосіб життя, і він хоче йти цим шляхом до кінця. 

Коли Максимові було 15, під час розмови з батьками та з документів він дізнався, що має вроджену інвалідність — а не травму, як йому казали раніше.

У 2015-му, коли результати Максима довго залишалися на одному рівні, він вирішив перейти в параспорт.

«Зміна оточення, нова мотивація, колектив і друзі спонукали мене поліпшувати результати», — каже Максим. 

Перша Олімпіада

У 2016 році спортсмен уперше потрапив на Паралімпійські ігри, які відбувались у Ріо-де-Жанейро. Тоді Максим здобув п’ять золотих, три срібні медалі та показав найкращий результат серед українських плавців-паралімпійців за всю історію змагань.

Але тоді, за словами спортсмена, він давав волю своїм емоціям — і це завадило виступити ліпше.

«Я був юним та емоційно нестабільним. А на Паралімпіаді потрібно було тримати себе в руках. Я вперше потрапив на такі серйозні змагання. До того ж там було багато глядачів, уболівальників, і це давалося взнаки», — каже Максим.

Максим Крипак у басейні в Харкові, де він тренується

Фото:

Сергій Сверделов / hromadske

У Токіо спортсмен поїхав упевненішим у собі. Спілкувався з рідними лише за допомогою повідомлень, щоб не викликати зайвих емоцій. І розумів, що має єдину мету — вдосконалити попередні рекорди. У Максима вийшло. Він поліпшив результати у запливах і здобув п’ять золотих, одну срібну й одну бронзову медаль.

Та підготовка до змагань була важкою, згадує спортсмен. Через карантин він мав додатковий рік для тренувань, і бували періоди, коли тренуватися в басейні забороняли. Тоді Максим приїжджав до свого тренера, і вони проводили «сухі» тренування на вулиці. На Паралімпіаді спортсмени також не могли виходити за межі свого селища.

Спортсмен дістає з тканинної сумки кожну медаль із Токіо, обережно відкриває коробки, показує та акуратно складає назад. Максим каже, що серед них немає найбажанішої чи найкращої — усі важливі.

Медалі, привезені спортсменом з Паралімпійських ігор у Токіо

Фото:

Сергій Сверделов / hromadske

«На змаганнях я мав мету поліпшити свої попередні результати. І робив усе можливе для цього. Ще не усвідомлюю, що я найтитулованіший спортсмен. Можливо, через те, що я про це не думав і не мріяв про аж такий високий результат», — розповідає спортсмен.

Уперше після Паралімпіади Максим дав волю емоціям, коли після повернення з Токіо їхав із батьками до Харкова й розповідав їм про все, що відчував. 

Феномен паралімпійців

Не лише свої, а й загальні результати команди Максим пояснює тим, що всі спортсмени ретельно тренувалися, готувалися до змагань. А також вони завдячують Валерію Сушкевичу, президентові Національного комітету спорту інвалідів України, який, за словами Крипака, створив відповідні умови для змагань і тренувань.

Натомість для Максима важливу роль відіграв його тренер. Вони розуміють один одного з самого лише погляду.

«З першого дня роботи ми відчули, що в нас чудове взаєморозуміння, не потрібно навіть нічого говорити. Я з тренером, як із батьком. Тато вчив, що тренер у мене вкладає не просто знання із плавання, а й із життя».

Спортсмен згадує, що на Паралімпіаді вони з тренером не думали про титули. Раділи, що Максиму вдалося поліпшити результати. А коли є рух, то з’являється й мотивація продовжувати далі, каже Крипак.

На запитання, чи справді паралімпійців мотивує фінансова винагорода, Максим реагує різко. І відповідає, що виступає за Україну, а не за гроші.

читайте також

Source: news.google.com

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *