Остання ластівка робить весну. Акценти глядача на грі України з Боснією – UA-Футбол

Я вам чесно зізнався, що не вірю у наш хепі-енд у групі. Як любитель футболу, який не страждає завищеною самооцінкою, настільки характерною для наших псевдопатріотів. Тому сьогодні мені ніщо не завадить просто радіти цьому успіху, не вишукуючи в ньому бліх, і зробити це щиро. Певною мірою, вчора сталась несподіванка.

Так, Боснія вже грала більше за свій престиж, хоча й лунали голоси, які стверджували, що її можуть мотивувати фіни. А ось цікаво, чи таке теж буває, чи ми намагаємося екстраполювати інтрижку УПЛ на міжнародний рівень? Так, боснійці грали без трьох провідних гравців, чию роль у їхній команді, мабуть, важко переоцінити.

І так, Петракову сяк-так вдалося зв’язати кінці з кінцями, згладити гострі кути, а головне (хто б і що б не казав) – зробити ставку і на кістяк команди Шевченка, і на її якщо не тактику, то філософію. Тоді як раніше під час турніру, на мій погляд, проглядалися спроби відійти від неї та повернутися до сумного минулого. Місцями.

Становище зобов’язувало. Але навіть при цьому спочатку не відпускало відчуття, що ми не заб’ємо (хоч я і не дивився той матч із болгарами), а коли забили – що обов’язково пропустимо. Як на чисто інтуїтивному рівні, так і на статистичному: скільки разів ми вже бачили це в відборі, що завершився?

Остання ластівка робить весну. Акценти глядача на грі України з Боснією - изображение 1

Вдалося не пропустити – вперше за вісім ігор. І ця остання футбольна ластівка, що відлітає наприкінці осені, сповістила нам, що продовження буде навесні – у плей-офф. Воістину, це був унікальний для нас турнір. Як не парадоксально, але, не програвши жодного разу, ми примудрилися застрибнути на підніжку поїзда в останній момент.

Причому це ще аж ніяк не той бажаний близькосхідний експрес – до нього потрібно буде встигнути зробити дві пересадки в нечувано швидкісному режимі. Біжи, Україно, біжи…


Скільки б нам з екранів не товкмачили завчену заздалегідь мантру про те, що головним був результат (склалося враження, що вони самі себе вмовляли), а матч у Зениці вийшов цілком видовищним, і тим більше – з огляду на його значущість. Незацікавленому глядачеві нудьгувати тут точно не довелося.

І точно тут було веселіше, ніж у Гельсінкі, де паралельно фіни приймали французів.

Безперечно, все вирішив другий гол, забитий Довбиком на 79-й хвилині. Після чого він міг довести рахунок до великого, але на стрічці кіпера боснійців підстрахував Ковачевич.

Остання ластівка робить весну. Акценти глядача на грі України з Боснією - изображение 2

Цей результативний вихід на заміну підтвердив справедливість розмов про стрімкий прогрес Артема. Але все ж таки два випадки (включаючи Швецію) – збіг. Дочекаємось третього…


На цей момент «ікс» Франція вже вигравала два м’ячі у Фінляндії, а взагалі поул-позишн ми отримали на 58-й хвилині, коли Зінченко відкрив рахунок. І з цієї миті його вже не втрачали.

Тобто, за всієї подяки французам за їхній спортивний професіоналізм, яку ніхто не скасовує, майже півтайму нас влаштовував рахунок 0:0 у Гельсінкі, а потім уже й будь-яка нічия. Ще раз: глибоке їм мерсі за основний склад та серйозний настрій, але й факт у Зениці залишається фактом. Не можна стверджувати, що нас одружили без нас.

Я назвав би цю перемогу абсолютно заслуженою і досить закономірною. Хіба що адекватніше відобразили б картину матчу цифри 2:1. Схожа ситуація і в Гельсінкі, де Франція могла задовольнитись мінімальною перемогою. Але ґрунту для того, щоб поставити під сумнів самі результати, не бачу.

Остання ластівка робить весну. Акценти глядача на грі України з Боснією - изображение 3

Окремо відзначу суддівство іспанця Лаоса – особистості досить своєрідної і дуже неоднозначної, як на мене. Але вчора щодо нього питань практично не було. Як сказав Юстас: «Все по ділу. Непорушний, що посилає всіх, і просто красень».

Напевно, навіть для горезвісних котів Леоненка було очевидним, що головною фігурою поєдинку став Бущан. Як на мене, він виручав нас тричі – на 45-й хвилині (за 0:0), на 74-й та 77-й (за 1:0). Найближче до локальної катастрофи, яка загрожувала перетворитись на фіаско, ми були перед свистком на перерву. Про це, знову ж таки, говорять усі.


Але чомусь ні від кого я не почув, як дико пощастило Україні у цьому епізоді. Спочатку воротар відбиває м’яч у штангу, від якої той цілком міг відлетіти до нього ж, а потім – за лінію воріт. Історії футболу відомі такі пасажі.

Після цього м’яч благополучно опиняється у Забарного, який, перебуваючи прямо перед своїми воротами, зблизька вибиває його в суперника. І тут, знову-таки, від останнього м’яч рикошетить чудовим чином минаючи ворота. О, сюжет! “Щоб тебе так пронесло!” – подумав Мюллер.

Везіння – частина гри, скажете ви. І будете праві. Але далеко не завжди щастить тому, хто заслуговує на перемогу. І за кого ви так відчайдушно вболіваєте.

І, тим не менш, я наполягаю на тому, що ми не проповзли в плей-офф, а саме застрибнули на підніжку експреса, що набирає хід – буквально задихаючись на бігу. Встигли. Відпочивати часу вистачить. Що далі?

Остання ластівка робить весну. Акценти глядача на грі України з Боснією - изображение 4

У березні нам грати півфінал і, якщо пройдемо, фінал кульки плей-офф із чотирьох команд. Усього таких груп буде три. Жеребкування за дев’ять днів. Ми не потрапили до шістки найкращих із дюжини учасників плей-офф – за результатами відбору, де ми стабільно штампували нічийки.

З сіяних команд, з відомих причин, Україні не може потрапити Росія. На мою думку, і станом на сьогодні, з Італією чи Португалією ми закінчимо вже у півфіналі. Інші – Уельс, Швеція та Шотландія – нам по зубах. Як, зрештою, і ми їм.

Припустимо, що ми пройшли умовну Шотландію та вийшли у фінал. Майже впевнений, що або італійці, або португальці, у цьому випадку чатуватимуть нас там. Оскільки попередній тридцятирічний досвід підказує: Росії можуть традиційно застелити килимову доріжку до Мундіалю. Отже, найсильніших у її групі не буде.

Отже, дотримуючись елементарної логіки, Україна може дійти максимум до фіналу плей-офф. Якщо станеться саме так, то Петраков може повторити шлях Фоменка, пройдений тим із десяток років тому. Давайте згадаємо.

Тоді новий коуч очолив збірну також після трьох перших ігор відбору до чемпіонату світу – тільки результати були ще гіршими, та й попередника не «пішли», а сам він радісно подався, як з’ясується пізніше, топити «Динамо». Потім теж були перемоги над конкурентами, успіх у першому поєдинку плей-офф та невдача біля самого порогу Мундіалю.

Але це так, навіть не прогнози, а скоріше прорахування варіантів. Підбиваючи ж підсумок виступу України в групі, не забудемо на секунду, що вона посіла саме те друге місце, яке бачилося межею мрій нормальним урівноваженим уболівальникам. Яким би тернистим, звивистим і хитромудрим не був її шлях.

Вона втрачала очки там, де, здавалося б, мала набирати на повну. Але й брала там, де, по-хорошому, зовсім не повинна була. А на виході виявилось, що обох прямих конкурентів вона змогла обіграти на виїзді. Так, Боснія була вже не та, проте – хто скаже, що вона покірно злилася? Це був важкий шлях, але його пройшли.

Остання ластівка робить весну. Акценти глядача на грі України з Боснією - изображение 5

Слід розуміти та пам’ятати, що у нас слабкий чемпіонат – саме тут і зараз. Що наші фаворити загалом мають блідий вигляд у Європі. Що наші тамтешні легіонери, за рідкісними винятками, у своїх клубах не на перших ролях. Що, як Шева та товариші не намагалися, а наш боягузливий футбольний менталітет викорчувати з коренем не вдалося.

І що саме тому ми не маємо права вимагати від своєї збірної стабільності, яка, як відомо, є ознакою майстерності. Ми граємо та показуємо результати у повній відповідності до рівня своєї майстерності. А іноді навіть стрибаємо вище голови. Вибачте, класом не вийшли – хоч би як нам хотілося більшого.

Тому зараз від мене збірній – лише оплески та слова подяки. Про тренера? Скажу так: переможців не судять. Хоча саме вчора мені його і судити не було за що. Коли він починав, складалося враження, що людина не на своєму місці. Чисто візуально досі не відпускає: занадто багато рухів тіла, харизми не дістає.

Але не можна не визнати, що він, хай і набиваючи свої шишки, прогресував і змінювався. Можливо, наступаючи собі на горло, що в цьому віці дуже складно. І справді якось віриться в його щирість, що саме собою вже чимало. А найголовніше – він дуже хотів цієї перемоги, як і ми. Іноді взагалі здається, що він – один із нас.

І він здобув цю перемогу. І не сказати, що ледве виколупав. Тому я просто бажаю йому удачі, і вболіватиму, в тому числі, і за нього. А розуміти, розповідаючи, що й чому у збірній не так, і без мене охочих вистачить. Кому це цікаво – слухайте «диванних» оракулів. Хоча, за великим рахунком, і я – один із них. Тільки запити скромніші.

А продовжуючи паралелі з Фоменком, хотілося б побажати, щоб роман Петракова зі збірною закінчився не на такій мінорній ноті.

Source: news.google.com

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *